Про стягнення із забудовника моральної шкоди за те, що він несвоєчасно здав житло в експлуатацію

Донедавна інвестори у випадку порушення забудовниками строків завершення будівництва та введення будинків в експлуатацію не могли стягнути із забудовника моральної шкоди, оскільки в договорах, як правило, не передбачено відповідальності за подібні порушення.

Про це йдеться в повідомленні суду на FACEBOOK.

Нещодавно Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду розглянув справу про стягнення із забудовника моральної шкоди за те, що він несвоєчасно здав житло в експлуатацію, та скасував попередні рішення, якими було відмовлено у задоволенні позову.

Колегія суддів КЦС ВС врахувала правову позицію Великої Палати ВС, висловлену в постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, та вказала, що попри відсутність у договорі застереження про відшкодування моральної шкоди таке відшкодування може бути стягнуто на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

За матеріалами Finance.UA

Посилання на постанову Великої Палати ВС, в єдиному державному реєстрі судових рішень:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92458135

Текст постанови:

Постанова                                      

Іменем України                                

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 755/3509/18

провадження № 61-17721св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),                 Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті ЛТД»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду                   від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

 

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті ЛТД» (далі – ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті» (далі – ТОВ «Капітал Ріелті»), про відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Позовна заява мотивована тим, що 11 вересня 2013 року між ним та                   ТОВ «Капітал Ріелті» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, предметом якого є майнові права на об`єкт нерухомості, розташовані в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з метою отримання у власність квартири в новозбудованому будинку шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

18 червня 2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № КР/7/211 купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня                 2013 року, згідно з умовами якої ОСОБА_1 у повному обсязі сплатив вартість квартири у розмірі 434 350 грн, в тому числі з ПДВ 20% 72 391 грн            67 коп., що підтверджується довідкою від 16 вересня 2015 року про фінансування майнових прав об`єкта нерухомості по договору № КР/7/311 купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року.

Відповідно до пункту 2.3. договору № КР/7/211 купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року відповідач зобов`язався ввести будинок в експлуатацію в четвертому кварталі 2015 року, однак порушив умови договору в частині строків здачі об`єкту в експлуатацію.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 350 000 грн, яку заподіяно внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду                              від 29 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що оскільки договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна – житлове будівництво не передбачено відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання договірних зобов`язань, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2020 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відновлено касаційне провадження у вказаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вказує, що він свої зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав виконав, тобто сплатив кошти у повному обсязі, проте відповідач своїх зобов’язань за договором вчасно не виконав.

Судами не було враховано, що через недобудову та невведення в експлуатацію в обумовлений термін будинку, за квартиру у якому ОСОБА_1 сплатив грошові кошти, останній зазнав значних моральних страждань.

Крім того, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, людиною похилого віку, йому не можна хвилюватися, оскільки це одразу негативно позначається на стані його здоров`я, а тому неправомірні дії відповідача завдали йому моральної шкоди, він постійно перебуває у стресовому стані внаслідок неналежного виконання зобов`язання ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД».

Враховуючи викладене, вважає, що суди не надали належної оцінки доказам щодо моральної шкоди, а також доказам погіршення стану здоров`я позивача, що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням зобов`язань, взятих згідно умов договору відповідачем.

Також вважає, що твердження, що договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна – житлове будівництво не передбачено відшкодування моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки відшкодування моральної шкоди передбачено статтями 23, 611 ЦК України.

 

 

 

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Капітал Ріелті» було укладено договір № КР/7/211 купівлі – продажу майнових прав, предметом якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж об`єкту нерухомості.

Відповідно до пункту 2.2 договору сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 з наступними характеристиками: однокімнатна квартира                АДРЕСА_1 , загальною площею 45,5 кв. м на 11 поверсі у секції № 1.

Відповідно до пункту 2.3 договору запланований термін закінчення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва – 4 квартал 2015 року (а. с. 4-10).

Відповідно до пункту 7.1 договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за даним договором, винна сторона відшкодовує потерпілій стороні всі збитки, спричинені такими її винними діями (бездіяльністю) згідно чинного законодавства України.

06 червня 2014 року між ТОВ «Капітал Ріелті», ОСОБА_1 та ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД» було підписано додаткову угоду № 1 про заміну сторони у зобов`язанні до договору купівлі-продажу майнових прав № КР/7/211, відповідно до пункту 1 якої сторони домовились замінити ТОВ «Капітал Ріелті» у договорі купівлі-продажу майнових прав на ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД», інші положення основного договору залишились без змін.

18 червня 2014 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД» додаткову угоду по договору № КР/7/211 купівлі-продажу майнових прав від 11 вересня 2013 року. Згідно з умовами додаткової угоди позивач ОСОБА_1 у повному обсязі сплатив вартість квартири у розмірі 434 350 грн, в тому числі з ПДВ 20% 72 391,67 грн, що підтверджується довідкою                    від 16 вересня 2015 року про фінансування майнових прав об`єкта нерухомості по договору № КР/7/311 купівлі-продажу майнових прав                  від 11 вересня 2013 року.

18 червня 2014 року між ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД» в особі директора               ОСОБА_3 який діє на підставі статуту, та ОСОБА_1 було підписано додаткову угоду № 2, відповідно до якої сторони домовились внести зміни в пункти 2.2, 4.1 та 4.2 договору, а саме: сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт, розташований на об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 за наступними характеристиками: двокімнатна квартира АДРЕСА_5 , проектною площею 62 кв. м.

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 2 вищевказані підпункти договору купівлі-продажу викладені в наступній редакції: відповідно до пункту 4.1 договору в день укладення цього договору вартість майнових прав 1 кв. м об`єкту нерухомості складає 8 400 грн, в тому числі з ПДВ 20% – 1400 грн, відповідно до пункту 4.2 договору орієнтовна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього Договору складає 434 350 грн, в тому числі з ПДВ 20% – 72 391 грн 67 коп. Решту несплачених метрів, а саме 16,5 кв. м, покупець сплачує по фіксованій ціні 8 400 грн. за 1 кв. м до листопада 2015 року, що становить 138 600 грн, в тому числі ПДВ 20% –                 23 100 грн.

Однак всупереч договірним зобов`язанням ТОВ «Капітал Ріелті ЛТД» до даного часу не передало позивачу квартиру в об`єкті капітального будівництва – житловому будинку з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:248:0025, право на спорудження якого виникло у продавця на підставі договору № 08/11 від 22 листопада                         2010 року, укладеного між ТОВ «Еверест плюс» та ТОВ «Капітал Ріелті».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року         № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального               кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень                  Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін                     до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги  ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції        Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, а договором не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання договірних зобов’язань щодо несвоєчасного введення будинку в експлуатацію.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов’язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди – вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець – суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Як вбачається з положень статті 2 договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об’єкт нерухомості.

Отже, судами зроблено помилковий висновок проте, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір купівлі-продажу майнових права передбачає в подальшому набуття їх покупцем права власності на квартиру, що має здатися в експлуатацію у четвертому кварталі 2015 року, а отже на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб’єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження                № 14-714цс19).

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини, що виникли між сторонами договору купівлі-продажу майнових прав щодо об’єкта нерухомого майна – житлове будівництво та про те, що вказаним договором не передбачено відшкодування моральної шкоди, а отже відсутні підстави для її відшкодування, є помилковими.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З урахуванням вказаного ухвалені у справі судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Разом з тим, враховуючи, що допущені процесуальні недоліки можуть бути усунуті на стадії апеляційного перегляду, Верховний Суд, керуючись завданням цивільного судочинства та одним із основних принципів цивільного судочинства – розумність строків розгляду справи судом, дійшов висновку, що скасуванню відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає оскаржуване судове рішення апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2  задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                  Є. В. Синельников

Судді:                                                                                            О. В. Білоконь

                                                                                                        О. М. Осіян

                                                                                                        Н. Ю. Сакара

                                                                                                      

                                                                                                        В. В. Шипович