Чи можна стягнути моральну шкоду з забудовника, який невчасно здав об’єкт
Моральна шкода за порушення цивільно-правового договору може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або договором. Зокрема, у разі несвоєчасного введення будинку в експлуатацію.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду аргументувавши позов тим, що відповідач за договором зобов’язався ввести будинок в експлуатацію в четвертому кварталі 2015 року, однак порушив умови договору в частині строків здачі об’єкту в експлуатацію. Позивач просив суд про відшкодування моральної шкоди у розмірі 350 тис. грн, яку заподіяно внаслідок неналежного виконання договірних зобов’язань.
Рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Позивач подав касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд частково задовольнив позов, з огляду на таке.
Пункт 5 частини першої статті 4 Закону “Про захист прав споживачів” передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону “Про захист прав споживачів” термін “продукція” у цьому Законі вживається в значенні – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
За змістом частини другої статті 22 Закону “Про захист прав споживачів” при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб’єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статті 4 та 22 Закону “Про захист прав споживачів” прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб’єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК і статей 4 та 22 Закону “Про захист прав споживачів” навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що Закон “Про захист прав споживачів” не регулює правовідносини, що виникли між сторонами договору купівлі-продажу майнових прав щодо об’єкта нерухомого майна – житлове будівництво та про те, що вказаним договором не передбачено відшкодування моральної шкоди, а отже відсутні підстави для її відшкодування, є помилковими.