Скасування рішення про перехід права власності на іпотечну квартиру до факторингової компанії ТОВ «Кей-Колект»

Розділ – Завершенні справи
Розділ – Справи, що розглядаються

Визнання протиправним та скасування рішення, та зобов’язання вчинити дії.

Скасування рішення про перехід права власності на іпотечну квартиру, реєстрація якого відбулась на підставі рішення нотаріуса.

Справа розглядалася в Шевченкывському районному суді міста Києва

Фабула справи.

За процедурою позасудового стягнення іпотечного майна, факторингова компанія ТОВ «Кей-Колект», яке набуло право вимоги за іпотечним кредитом на підставі договору про відступлення права вимоги, оформила на себе право власності на квартиру, та в подальшому продала цю квартиру третій особі.

Власник квартири (іпотекодавець), дізнавшись про вибуття з власності квартири подав до суду загальної юрисдикції позовну заяву про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов’язання вчинити дії.

За вказаною позовною заяво було відкрито судове провадження, але згодом суд закрив провадження у справі, посилаючись  на те, що заявлені позовні вимоги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки, позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій держреєстратора як суб’єкта наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав та відсутні підстави позову щодо виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, власник квартири подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга задоволена, ухвала скасована, а справа передана до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Суд першої інстанції відмовив в задовленні позовнї заяви. У звя’зку з чим було подано до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва. Апеляційна скарга була задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги позивача були задовленні. 

Посилання на судові рішення:

 

№ рішення Форма
судового
рішення
Дата
ухвалення
рішення
Дата
набрання
законної
сили
Форма
судочинства
№ судової справи Назва суду Суддя
64527510 Ухвала 02.02.2017 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Піхур О. В.
65049882 Ухвала 01.03.2017 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Піхур О. В.
65281333 Ухвала 01.03.2017 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Піхур О. В.
68252921 Ухвала 14.08.2017 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Піхур О. В.
68642096 Ухвала 05.09.2017 05.09.2017 Цивільне 761/3328/17 Апеляційний суд міста Києва Вербова Ірина Михайлівна
68971193 Ухвала 19.09.2017 19.09.2017 Цивільне 761/3328/17 Апеляційний суд міста Києва Вербова Ірина Михайлівна
68971165 Ухвала 19.09.2017 19.09.2017 Цивільне 761/3328/17 Апеляційний суд міста Києва Вербова Ірина Михайлівна
69382250 Ухвала 04.10.2017 04.10.2017 Цивільне 761/3328/17 Апеляційний суд міста Києва Вербова Ірина Михайлівна
69775047 Ухвала 24.10.2017 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Савицький О. А.
74309205 Ухвала 22.05.2018 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Савицький О. А.
79570956 Рішення 24.01.2019 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Савицький О. А.
79775684 Рішення 24.01.2019 Цивільне 761/3328/17 Шевченківський районний суд міста Києва Савицький О. А.
80890308 Ухвала 02.04.2019 02.04.2019 Цивільне 761/3328/17 Київський апеляційний суд Кашперська Тамара Цезарівна
81573254 Ухвала 06.05.2019 06.05.2019 Цивільне 761/3328/17 Київський апеляційний суд Кашперська Тамара Цезарівна
82539637 Постанова 19.06.2019 19.06.2019 Цивільне 761/3328/17 Київський апеляційний суд Кашперська Тамара Цезарівна
83301878 Ухвала 25.07.2019 25.07.2019 Цивільне 761/3328/17 Касаційний цивільний суд Верховного Суду Краснощоков Євгеній Віталійович
83870617 Ухвала 22.08.2019 22.08.2019 Цивільне 761/3328/17 Касаційний цивільний суд Верховного Суду Краснощоков Євгеній Віталійович
84304879 Ухвала 17.09.2019 17.09.2019 Цивільне 761/3328/17 Касаційний цивільний суд Верховного Суду Краснощоков Євгеній Віталійови

Зміст позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов’язання вчинити дії:

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання протиправним та скасування рішення, та

зобов’язання вчинити дії

 

12 березня 2007 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» в особі виконуючої обов’язки начальника відділення № 272 АКІБ «УкрСиббанк» (далі Банк) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11126811000 (далі Кредитний договір) на підставі якого Банк надав позивачу кредит в розмірі 198000 доларів США для його особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, а саме, на придбання житла, а саме – двохкімнатної квартири за адресою: м. Київ, вулиця ________, будинок __, квартира ___ (далі Квартира). Копія Кредитного договору додається до позову.

В забезпечення виконання Кредитного договору, 12 березня 2007 року між позивачем та Банком у відповідності до статті 18 Закону України «Про іпотеку» було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною за реєстровим № з-973 (далі Договір іпотеки), згідно якого, придбана за кредитні гроші Квартира була передана Банку в іпотеку. Копія Договору іпотеки додається до позову.

Позивач набула право власності на Квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № з-968 (далі Договір купівлі-продажу), зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 07 березня 2007 року, про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. було надано відповідний витяг, який 23 березня 2007 року був зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна. Копія Договору купівлі-продажу та Реєстраційне посвідчення від 23.03.2007р, № 031906 Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. було надано відповідний витяг, який 23 березня 2007 року був зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності га об’єкти нерухомого майна за реєстровим № 5632 – додаються до позову.

Таким чином, між позивачем та Банком склались правовідносини, в яких позивач є споживачем фінансових послуг, наданих Банком.

На виконання своїх кредитних зобов’язань, позивач, відповідно до Кредитного договору, протягом трьох років виплачував Банку тіло кредиту та суму процентів за користування кредитом.

Проте, внаслідок всесвітньої економічної кризи та стрімким зростанням курсу долара по відношенню до гривні, позивач втратила можливість сплачувати вартість кредиту за збільшеним валютним курсом, про що письмово повідомила Банк та просила зафіксувати обмінний курс для погашення кредиту. Однак, Банк відмовив позивачу у задоволенні її заяви.

12 грудня 2011р. між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі –TOB «Кей-Колект») було укладено договір факторингу за № 1, за яким Банк відступив TOB «Кей-Колект» право вимоги за кредитом відповідно до якого відбувся перехід права вимоги, в тому числі і за зобов’язаннями Позивача за Кредитним договором.

Позивач також зверталася до TOB «Кей-Колект» із заявою про переведення валютного кредиту в гривні, але TOB «Кей-Колект» відмовив позивачу у задоволенні її заяви.

21.12.2015р. TOB «Кей-Колект» без будь-яких попереджень та погоджень в порушення законодавства України переоформив на себе права власності на Квартиру та перепродав її 02.11.2016р. гр. Зінченко Олені Іванівні, чим порушив майнові права позивача та лишив права власності позивача на Квартиру.

У березні місяці 2016 року прибувши до своєї Квартири позивач не змогла відімкнути вхідні двері. Вхідні двері були відкриті представником TOB «Кей-Колект», який повідомив про те, що двірні замки та сигналізація були зміненні з підстав того, що TOB «Кей-Колект» є новим власником Квартири, показавши позивачу копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна.

Після цього позивачу вдалося з’ясувати, що згідно даних Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником Квартири, що була предметом іпотеки, у даний час є TOB «Кей-Колект» на підставі Рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень  (з відкриттям розділу) від 21.12.2015 р. індексний номер – 27412017 про реєстрацію права власності за TOB «Кей-Колект», внесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною (далі Нотаріус), номер запису про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 812084380000.

Згідно даних Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для винесення Нотаріусом, як реєстратором, рішення про реєстрацію права власності на Квартиру за TOB «Кей-Колект», є Договір іпотеки від 12.03.2007р., реєстровий № з-973.

Позивач вважає, що перехід права власності на Квартиру, реєстрація якого відбулась на підставі рішення Нотаріуса від 21.12.2015р., є незаконним, а рішення та запис про право власності повинні бути скасовані судом, як такі, що суперечать закону та Договору іпотеки виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

По перше.

Здійснюючи реєстраційні дії, Нотаріус порушив порядок їх вчинення шляхом недодержання вимог закону щодо розмежування суб’єктів реєстраційних дій.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для виникнення права власності за TOB “Кей-Колект” є Договір іпотеки від 12.03.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № з-968.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на Квартиру за TOB “Кей-Колект” здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., що суперечить вимозі абзацу 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127 від 25.12.2015р., затвердженого Постановою КМ України  редакції, що була чинною на час здійснення реєстраційних дій.

Нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що цей Закон регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:   право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Частиною 1 ст.9 вказаного Закону передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Норми Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), містять положення, аналогічні наведеним.

Так, відповідно до п.2 вищенаведеного Порядку нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 5-5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

          Абзацом 5 ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

 

 

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.46-1 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) нотаріус є спеціальним суб’єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.

При цьому, перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, визначений в ст.34 Закону України «Про нотаріат».

Отже, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. не вчиняла нотаріальні дії, передбачені ст.34 Закону України «Про нотаріат», з об’єктом нерухомого майна – квартирою за адресою м. Київ, вулиця ___________, будинок ___, квартира ____,  а саме  посвідчувала нотаріально Договір купівлі-продажу та Договір іпотеки цієї квартири.

По друге.       

Здійснюючи реєстраційні дії, Нотаріус порушив порядок їх вчинення, провівши державну реєстрацію права власності TOB “Кей-Колект” на Квартиру за відсутності необхідних правових підстав, а саме, що не пересвідчився про отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, як це вимагає законодавство.

Відповідно умов розділу 5 договору іпотеки Квартири, у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом, ТОВ «Кей-Колект» зобов’язаний був на адресу позивача відправити рекомендованим листом вимогу повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п.5.1. договору іпотеки). Відповідно умов п. 5.3. договору іпотеки Квартири у разі застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя право власності на Квартиру до іпотекодержателя переходить до іпотеко держателя з моменту отримання такого повідомлення.  Позивач не отримував від TOB «Кей-Колект» такого письмового повідомлення (вимоги).

У зв’язку з наведеним, Нотаріус в всупереч п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, здійснив реєстраційні дії без підтвердження подання іпотекодавцем вимоги та підтвердження її отримання позивачем, та завершення 30-денного строку з моменту ймовірного отримання іпотекодавцем (позивачем) письмової вимоги іпотекодержателя, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві.

По трете.

Позивач вважає, що рішення Нотаріуса про державну реєстрацію права власності на Квартиру за TOB «Кей- Колект» порушує норми Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України   «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII, який опубліковано 07.06.2014р., протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З кредитного договору вбачається, що кредит видався в іноземній валюті у розмірі 198000 доларів США, а предмет іпотеки складає загальну площу: 65,10 кв.м.; житлову: 37,70 кв.м..

Згідно даних Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, окрім іпотечної квартири будь-якого нерухомого майна за позивачем іншого нерухомого майна не зареєстровано, а також квартира є єдиним місцем проживання.

Таким чином, на позивача розповсюджується дія Закону України   «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII, а тому перехід права власності на квартиру можливий лише після припинення дії мораторію.

Четверте:

Позивач вважає, що TOB «Кей-Колект», на відміну від Банку, не мав права отримати предмет іпотеки у свою власність в порядку задоволення грошових вимог за неповернутим кредитом та процентами за користування ним, оскільки Відповідач TOB «Кий-Колект» не є банком (банківською установою), оскільки за своєю організаційно-правовою формою не відповідає ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не має відповідної ліцензії, передбаченої ст. 19 вказаного закону.

Отже, згідно ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ, з подальшими змінами (далі Закон № 2664), фінансові активи – кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів; фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України та споживачі фінансових послуг.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону № 2664, фінансовими вважаються, зокрема послуги з факторингу, банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ст. 5 Закону № 2664, фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами – підприємцями.

Відповідач TOB «Кей-Колект» не є банком (банківською установою), оскільки за своєю організаційно-правовою формою не відповідає ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не має відповідної ліцензії, передбаченої ст. 19 вказаного закону.

TOB «Кей-Колект» також не має статусу фінансової установи, зареєстрованої у встановленому законом порядку із включенням його до реєстру фінансових установ, згідно ст. 7 Закону № 2664.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону № 2664, органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг згідно із статтею 21 цього Закону, можуть приймати в межах своїх повноважень рішення про належність операцій, які здійснюються на ринках фінансових послуг, до певного виду фінансових послуг, визначених частиною першою цієї статті; про визначення операції як фінансової послуги.

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 р. № 352, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.03.2014 р. за № 342/25119, до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Платою за користування грошовими коштами є зокрема, сума процентів, нарахована на умовах кредитного договору або закону, а отже отримання (стягнення) процентів за користування грішми є в розумінні вищєнаведених норм діючого законодавства операцією з фінансовими активами (фінансовою послугою факторингу).

Перехід права власності на Квартиру до іпотекодержателя, відповідно до закону є способом задоволення вимог кредитора по сплаті кредитного боргу. Враховуючи, що цей борг складається, у тому числі, з плати за користування кредитом, то отримання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки (Квартири) є відповідно до діючого законодавства України, способом отримання плати за користування грошовими коштами, тобто операцією з фінансовими активами (фінансовою послугою факторингу), права на здійснення якої, у ТОВ «Кей-Колект» не має.

 

Окрім вищенаведеного слід також звернути на наступне.

            У Подільському районному суді міста Києва розглядалася цивільна справа № 758/6495/16-ц за позовом ____________ Вікторії Семенівни до ТОВ «Кей-Колект», третя особа: ПАТ «Укрсиббанк» про визнання недійсним договору факторингу №-1 від 12.12.2011р..

            В ході розгляду цієї цивільної справи Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27.05.2016р. було накладено арешт, шляхом заборони на вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження на Квартиру до вирішення спору по суті та вступу рішення в законну силу. Ухвала підлягала негайному виконанню. Копія Ухвали додається до позову.

На виконання зазначеної Ухвали Подільського районного суду міста Києва, державним реєстратором Янович І.Я. з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) 30.05.2016р. о 15:15:10 здійснено запис про обтяження за номером 14728907 про арешт нерухомого майна, а саме Квартири. Копія інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна – додається до позову.

Однак, незважаючи про заборону про відчуження Квартири невстановленими особами шляхом вчинення кримінального правопорушення, а саме несанкціонованого втручання до автоматизованої системи «АРС (державний виконавець)», що призвело до підробки інформації у реєстрі, тим самим заподіявши значну шкоду позивачу, зокрема скасовано арешт накладений Подільським районним судом м. Києва на Квартиру та здійснення перереєстрації Квартири на гр. Зінченко Олену Іванівну, підставою якого був укладений між ТОВ «Кей-Колект» та гр. Зінченко О.І. та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., договір купівлі-продажу Квартири від 02.11.2006р. та зареєстрованим за реєстровим номером 10472. Державний реєстратор: приватний нотаріус Ковальчук Сергієм Павловичем, Київського міського нотаріального округу, м. Києва на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32184981 від 02.11.2016р. здійснив запис про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17240003.

Копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна за № 78209062 від 16.01.2017р. – додається  до позову.

За цим фактом відкрито досудове кримінальне провадження та ведеться розслідування у СВ Подільському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070007193 від 08.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України.

З метою захисту потерплої сторони (позивача за цим позовом) від кримінальних правопорушень, охорони прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, тощо, старшим слідчим суддею Декаленко В.С. Подільського районного суду м. Києва 01.12.2016р. винесена Ухвала, якою накладено арешт на нерухоме майно та у тому числі на спірну Квартиру та встановлена заборона на проведення будь-яких дій щодо реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру за адресою: м. Київ, вул. _______, ____, кв. ____, якою на даний час незаконно володіє гр. Зінченко О.І. Копія ухвали Подільського районного суду м. Києва додається до позову.

Отже, на підставі викладених подій вбачається, що вибуття Квартири з володіння позивача відбулося з неволі позивача (поза його волею), а шляхом порушення діючого законодавства та вчинення кримінального правопорушення.  ТОВ «Кей-Колект» та гр. Зінченко О.І. набули право власності на Квартиру з незаконних підстав.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції Українистатті 316 – 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. .1 статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У зв’язку з тим, що ТОВ «Кей-Колект» набув права власності на Квартиру з неправомірних підстав та здійснив розпорядження Квартирою, а саме продаж спірної квартири без відповідних правових підстав, тому останні не мають визнаватися власниками Квартири.

Щодо юрисдикції.

 

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, позивач вважає, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Така правова позиція відповідає правовій позиції, яка висловлена у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі № 21-41а16|826/4858/15 “Про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання протиправними дій, скасування запису”.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

 

      На підставі наведеного в позові та керуючись ст.  6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.5 ст.3, п. 5-5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.2, п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868, ст. 34, ч.1 ст.46-1 Закону України «Про нотаріат», п.1 ст.1 Закону України   «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, ст. 1, ч. 1, ч.3 ст. 4, ст. 5, ст.21   Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р., Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 р. № 352, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316 – 319, 391, ч. 1 статті 321 ЦК України, 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 3, 15,114 ЦПК України, Пленумом ВССУ з питань розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014р. № 5.

Прошу СУД:

  1. Прийняти до розгляду позовну заяву.
  2. Ухвалити рішення, яким:
    • визнати протиправним та скасувати Рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.12.2015р. індексний номер – 27412017 про реєстрацію права власності на квартиру № 49, будинок 8 по вулиці ____________ у місті Києві за TOB «Кей-Колект», винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, номер запису про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 812084380000;
    • визнати протиправним та скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32184981 від 02.11.2016р., винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем, номер запису про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 812084380000;
    • Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєву Аллу Михайлівну поновити запис про право власності ____________ Вікторії Семенівни на квартиру за адресою: м. Київ, вулиця _____, будинок ____, квартира ___,

 

  • Стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору за подання позову.

Додатки:

  1. Оригінал квитанції про сплату судового збору.
  2. Копія договору купівлі продажу квартири від 12.03.2007р.
  3. Копія договору про надання споживчого кредиту № 11126811000 від 12.03.2007р.
  4. Копія договору іпотеки № 49431 від 12.03.2007р.
  5. Копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна за № 56287129 від 30.03.01.2016р.
  6. Копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна за № 60228544 від 30.05.2016р.
  7. Копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна за № 78209062 від 16.01.2017р.
  8. Копія Ухвали Подільського районного суду міста Києва від 05.2016р.
  9. Копія Ухвали Подільського районного суду міста Києва від 12.2016р.
  10. Копія довіреності на представників позивача.
  11. Копія позовної заяви та додатків до неї для відповідачів та третіх осіб.

Примітка. Всі додатки знаходяться в матеріалах справи.

Представник за довіреністю,

діючий від імені та в інтересах позивача:

 

_______________  адвокат Довженко С.С.

 

Зміст апеляційної скарга на  ухвалу суду:

 

Апеляційна скарга

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва

від 14 серпня 2017р.

 

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2017р. за заявою Товариства з обмеженою відповідальності «Кей-Колект» про закриття провадження у справі,  на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України закрито цивільне провадження по справі № 761/3328/17 за позовом __________ Вікторії Семенівни до Товариства з обмеженою відповідальності «Кей-Колект», Державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи: Державний реєстратор – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, Подільське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, Зінченко Олена Іванівна про визнання протиправними та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії.

Відповідно до ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення.

Відповідно до ст. 69 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ч.3 ст. 70  Цивільного процесуального кодексу України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відраховуючи п’ятиденний строк від 14 серпня 2017 року (дата проголошення оскаржуваної ухвали) –  5-й день припадає на 19 серпня 2017 року (який є неробочим днем  (субота)) та враховуючі ч.3. ст.70 ЦПК України, останнім днем строку є перший після нього робочий день, а саме 21 серпня 2017 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 70 Цивільного процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

 Отже, строк направлення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції – не пропущений.

            Закриваючі провадження по справі суд першої інстанції посилався на норми ч. 1, п.3 ч.2  ст. 17 КАС України та прийшов до висновку,  що заявлені позовні вимоги поширюється на публічно-правові спори та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки, позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій держреєстратора як суб’єкта наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав та відсутні підстави позову щодо виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди.

            Апелянт (позивач) вважає, що суд першої інстанції в порушення процесуальних та матеріальних норм не з’ясував природу правовідносин і дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини не пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, виходячи з наступного.

Як вбачається з цивільного позову співвідповідачем за яким є ТОВ «Кей-Колект», з предмету спору, з позовних вимог, даний спір є цивільно-правовим, так як пов’язаний із невиконанням умов цивільно-правової угоди.  Тобто, присутній спір про право власності на квартиру.

За правилами пункту 1 частини першої ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно норм ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовними вимогами, такого роду спорів, як правило є: 1) визнання протиправними дії приватного нотаріуса при прийнятті рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та внесенню записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2)  скасування  рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняті приватним нотаріусом; 3) скасування державної реєстрацію прав на нерухоме майно.

Враховуючи те, що спірні правовідносини між Апелянтом (позивачем) та ТОВ «Кей-Колект» пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, а саме кредитного договору Апелянт (позивач) вважає, що спір за його позовною заявою не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Така правова позиція Апелянта (позивача) у його позові  відповідає правовій позиції, яка висловлена у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі № 21-41а16|826/4858/15 “Про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання протиправними дій, скасування запису”.

При цьому, Верховний Суд України послався на неоднакове застосування однієї і тієї ж самої норми права судом касаційної інстанції, що стало підставою для перегляду цих рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України. Отже, аналогічні спори до прийняття Верховним Судом України постанови від 14.06.2016 року розглядалися судами як в порядку адміністративного, так і цивільного та господарського судочинства.

Тобто три судові палати (адміністративна, господарська, цивільна) вищої ланки судової системи України вважають, що  в такого роду спорах позивачем фактично оскаржується правомірність набуття третіми особами права власності на нерухоме майно, яке на думку позивача належить йому на праві власності, а не фактичні адміністративно –  управлінські функції державного реєстратора, який приймає рішення і проводить державну реєстрацію, а отже такий спір не має ознак адміністративного та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

У постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі № 21-41а16|826/4858/15″ зазначено, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Розглядаючи зазначену справу, Верховний суд України зазначив, що суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судових палат в адміністративних справах, у господарських справах і цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, та випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви Апелянта (позивача) до Товариства з обмеженою відповідальності «Кей-Колект», Державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи: Державний реєстратор – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, Подільське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, Зінченко Олена Іванівна про визнання протиправними та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії, у справі № 761/3328/17, зі змісту спірних правовідносин вбачається, що предметом спору по даній справі є право власності на нерухоме майно – квартиру Апелянта (позивача), спір щодо якого наразі існує між позивачем та ТОВ «Кей-Колект», та який виник з умов цивільно-правової угоди про надання кредиту, забезпеченої іпотекою.

Відповідно, зазначений спір є аналогічним тому, що розглянутий Верховним Судом України з прийняттям постанови від 14.06.2016 року у справі № 21-41а16|826/4858/15″.

Згідно ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу (зокрема, з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно ч.1 ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Однак в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва, яка оскаржується відсутні одночасні відповідні наведені мотиви з питання з питання відступлення від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України.

Враховуючи, що в даному випадку Верховним Судом України за результатами перегляду судового рішення Вищого адміністративного суду України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС України, вирішено питання щодо підсудності спорів даної категорії в порядку цивільного судочинства, у судді Шевченківського районного суду м. Києва, Піхур О.В. були відсутні підстави для неприйняття вказаного висновку та неврахування його при прийнятті свого рішення, оскільки саме Верховний Суд України відповідає за єдність судової практики.  

Таким чином відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України,  ч. 1 ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, на переконання Апелянта (позивача), суд першої інстанції не з’ясував природу правовідносин і дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини не пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди та порушив норми ст. 360-7 ЦПК України.

 Враховуючи все вище викладене та керуючись ст. ст. 44, 293 – 296, п.4.ч.2. ст. 307, ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України –

 ПРОШУ:

 Прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

  1. Скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2017 року у справі № 761/3328/17 (Провадження № 2/761/3531/2017), яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва.

 Додатки

  1. Клопотання про відстрочки спали судового здору.
  2. Копія довіреності на представництво інтересів апелянта
  3. Копія апеляційної скарги для сторін по справі у п’яти примірниках.

 

 

 

Представник Апелянта адвокат С.С. Довженко

18 серпня 2017р.

Зміст апеляційної скарги на  рішення суду:

 

 

Апеляційна скарга

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 24 січня 2019р.

 

24 січня 2019 року Суддею Шевченківського районного суду міста Києва Савицьким О.А. ухвалено рішення по справі № 761/3328/17 яким було відмовлено в задоволенні позовної заяви_______________ Вікторії Семенівни до Товариства з обмеженою відповідальності «Кей-Колект», Державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи: Державний реєстратор – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, Подільське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, Зінченко Олена Іванівна про визнання протиправними та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 2. п.1 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач та його представник у день ухвалення та проголошення резулятивної частини рішення суду присутні не були. Повний текст рішення суду представником позивача отримано 19 лютого 2019р. про що є розписка про отримання копії рішення суду, яка знаходиться в матеріалах справи. Таким чином виходячи з наведеного апелянт відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду. Заява про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду додається до апеляційної скарги.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що полягає в неправильності установлення обставин, які мають значення для справи, неправильного дослідження доказів та їх оцінки, та неправильності визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, що полягає в наступному.

 12 березня 2007 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11126811000 на підставі якого Банк надав позивачу кредит в розмірі 198000 доларів США для його особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, а саме, на придбання житла, а саме – двох кімнатної квартири за адресою: м. Київ, вулиця_________, будинок ____, квартира ____ (надалі у тексті – квартира).

В забезпечення виконання кредитного договору 12 березня 2007 року між позивачем та Банком було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною за реєстровим № з-973 згідно якого, придбана за кредитні кошти квартира була передана Банку в іпотеку.

На час укладанні договору іпотеки позивач володіла квартирою на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 12 березня 2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № з-968.

Між Банком та ТОВ «Кей-Колект» 12.12.2011р. було укладено Договір факторингу за №1, відповідно до умов якого Банк відступив ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитом та за договором іпотеки.

В березні 2016 року позивач дізналася, що згідно даних Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири, що була предметом іпотеки, на даний час є ТОВ «Кей-Колект» на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.12.2015р., індексний номер – 27412017 про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект», внесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, номер запису про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно даних Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для винесення нотаріусом, як реєстратором, рішення про реєстрацію права власності на квартиру за TOB «Кей-Колект», є договір іпотеки від 12.03.2007р., реєстровий № з-973., а саме застереження у договорі іпотеки, яке передбачає позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36,37 Закону України «Про іпотеку».

Позивач вважає, що перехід права власності на квартиру, реєстрація якого відбулася на підставі рішення нотаріуса в якості реєстратора від 21.12.2015 року, є незаконним, а рішення та запис про право власності повинні бути скасовані судом, як такі, що суперечать закону.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

З метою захисту порушених законних прав, позивач подала до Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву про визнання протиправними та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії.

Правові обґрунтування апелянта.

1.

В позовній заяві позивач зазначає, що рішення нотаріуса, як реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за TOB «Кей- Колект» порушує норми Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції щодо обґрунтування позивача посилаючись на норми Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” в незаконності відчуження квартири шляхом позасудового стягнення на підставі умов договору іпотеки та норм ст. 37 Законну України «Про іпотеку», яке відбулося на підставі рішення нотаріуса, як реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за TOB «Кей- Колект», суд першої інстанції зазначив, що, оскільки ані державний реєстратор – приватний нотаріус КМНО Кобелєва A.M., ані TOB «Кей-Колект» не є органами чи посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, вони не вживали заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень, то відносини, що склалися між ними та позивачкою, які є предметом розгляду в межах даної справи, не регулюються Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та позивачем не надано жодного доказу, який би в даному випадку підтверджував наявність умов, необхідних для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

 З доводами суду першої інстанції позивач не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356 цс 15 та у постанові Верховного суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 465/1310/17 (провадження № 61-29771 св 18).

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб’єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Таким чином на підставі наведеного вбачається, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення. 

Щодо доказів, які б підтверджували наявність умов, необхідних для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то такі докази позивачем до суду першої інстанції були надані, в саме.

По перше, позивачем до позовної заяви було додано копії договору про надання споживчого кредиту № 11126811000 від 12.03.2007р., договору купівлі продажу квартири від 12.03.2007р. та копію договору іпотеки № 49431 від 12.03.2007р. згідно яких видно, що кредит позивачу надавався в іноземній валюті на споживчі цілі, а іпотечна квартира складає загальну площу: 65,10 кв.м.; житлову: 37,70 кв.м.

По друге, згідно даних Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, окрім іпотечної квартири будь-якого нерухомого майна за позивачем іншого нерухомого майна не зареєстровано, а також квартира є єдиним місцем проживання, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 22 травня 2018 року, копія якої додавалась до суду у відповіді на пояснення на позовну заяву поданою третьою особою Зінченко О.І. 

Враховуючи викладене є всі обставини та наявні умови, які  необхідні для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». 

 

В позовній заяві позивач зазначає, що здійснюючи 21.12.2015р. реєстраційні дії, нотаріус, як реєстратор порушив порядок їх вчинення шляхом недодержання вимог норм п 2., п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції чинною на час здійснення реєстраційної дії) та ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції щодо обґрунтування позивача суд посилається на норми п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015р., ст. 34 Закону України «Про нотаріат» та на Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав та їх обтяжень» від 26.11.2015р.

Отже, в рішенні суду зазначається, що згідно п.2 розділу ІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав та їх обтяжень» від 26.11.2015р., який набув чинності 13.12.2015р. – нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Враховуючи викладене суд вважає, що оскільки з 13.12.2015 року приватний нотаріус Кобелєва А.М. була наділена повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно та могла здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна, рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21.12.2015 року, індексний номер – 27412017, про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Кей Колект», винесене приватним нотаріусом Кобелевою А.М. є таким, що відповідає вимогам законодавства.

З доводами суду першої інстанції позивач не погоджується, виходячи з наступного.

По перше, в рішенні суду суддя Савицький О.А. посилається на норми п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015р., що не відповідає за текстом у позовній заяві, так як позивач посилався на норми пунктів 2 та 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868, який був чинним на час здійснення реєстраційної дії приватним нотаріусом Кобелєвою А.М.

По друге, позивач не оспорював, що приватний нотаріус Кобелєва А.М. ненаділена  повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно та те, що вона не може здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Предметом оскарження у позовній заяві є факт порушення приватним нотаріусом, як державним реєстратором норм законодавства при здійсненні 25.12.2015р. реєстраційних дій, а саме норми п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 та норм Закону України  “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (далі – Закон України).

Відповідно до ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 10 Закону передбачено, що Державним реєстратором , зокрема, є нотаріус.

Зокрема, абзацом 5 ч. 5 ст. 3 Закону України  передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно ч.3 ст.20 Закону (у редакції на час винесення спірного рішення) заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчинив таку дію.

В силу вимог  ч. 3 ст. 10 Закону нотаріус, як спеціальний суб’єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно.

Як зазначено у позовній заяві приватним нотаріусом  Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. були нотаріально посвідчені договір купівлі продажу квартири та договір іпотеки та здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень іпотекою квартири.

При цьому, позивач відмічає, що жодна нотаріальна дія наведена вище з предметом іпотеки приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не вчинялась.

Згідно п.9 ч.1 ст.24 Закону  у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Таким чином, враховуючи наведене позивач вважає, що приватний нотаріус Київського нотаріального округу Кобелєва А.М., як державний реєстратор не мала права реєструвати право власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» та повинна була відмовити в реєстрації прав.

Окрім того, здійснюючи реєстраційні дії, приватний нотаріус порушив порядок їх вчинення, провівши державну реєстрацію права власності TOB “Кей-Колект” на Квартиру за відсутності необхідних правових підстав, а саме, що не пересвідчився про отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, як це вимагає законодавство.

Відповідно умов розділу 5 договору іпотеки Квартири, у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом, ТОВ «Кей-Колект» зобов’язаний був на адресу позивача відправити рекомендованим листом вимогу повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п.5.1. договору іпотеки). Відповідно умов п. 5.3. договору іпотеки квартири у разі застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя право власності на Квартиру до іпотекодержателя переходить до іпотеко держателя з моменту отримання такого повідомлення.  Позивач не отримував від TOB «Кей-Колект» такого письмового повідомлення (вимоги).

У зв’язку з наведеним, приватний нотаріус, як державний реєстратор в всупереч п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, здійснив реєстраційні дії без підтвердження подання іпотекодавцем вимоги та підтвердження її отримання позивачем, та завершення 30-денного строку з моменту ймовірного отримання іпотекодавцем (позивачем) письмової вимоги іпотекодержателя, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві.

З цього приводу у судовому рішенні, яке оскаржується зазначається, що суд оцінює критично доводи позивача, оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

З цим висновком суду першої інстанції позивач не погоджується, так як сам факт надіслання йому та отримання ним письмової вимоги від TOB «Кей-Колект» письмово підтвердити не міг у зв’язку з відсутності такої вимоги. З іншого боку від TOB «Кей-Колект» зазначена обставина небула спростована та не надана до суду копія такої вимоги, докази про її відправлення та отримання вимоги позивачем.

3.

Окрім вищенаведеного у позовній заяві позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32184981 від 02.11.2016р., винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем, номер запису про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 812084380000.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала наступним.

            У Подільському районному суді міста Києва розглядалася цивільна справа № 758/6495/16-ц за позовом _________________ Вікторії Семенівни до ТОВ «Кей-Колект», третя особа: ПАТ «Укрсиббанк» про визнання недійсним договору факторингу №-1 від 12.12.2011р.

            В ході розгляду цієї цивільної справи ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27.05.2016р. було накладено арешт, шляхом заборони на вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження на квартиру до вирішення спору по суті та вступу рішення в законну силу. Ухвала підлягала негайному виконанню. (копія ухвали ддодавалася до позову).

На виконання зазначеної ухвали Подільського районного суду міста Києва, державним реєстратором Янович І.Я. з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) 30.05.2016р. о 15:15:10 здійснено запис про обтяження за номером 14728907 про арешт нерухомого майна, а саме Квартири. (копія інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна – додавалася до позову).    

Однак, незважаючи про заборону про відчуження квартири невстановленими особами шляхом вчинення кримінального правопорушення, а саме несанкціонованого втручання до автоматизованої системи «АРС (державний виконавець)», що призвело до підробки інформації у реєстрі, тим самим заподіявши значну шкоду позивачу, зокрема скасовано арешт накладений Подільським районним судом м. Києва на Квартиру та здійснення перереєстрації Квартири на гр. Зінченко Олену Іванівну, підставою якого був укладений між ТОВ «Кей-Колект» та гр. Зінченко О.І. та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., договір купівлі-продажу Квартири від 02.11.2006р. та зареєстрованим за реєстровим номером 10472. Державний реєстратор: приватний нотаріус Ковальчук Сергієм Павловичем, Київського міського нотаріального округу, м. Києва на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32184981 від 02.11.2016р. здійснив запис про право власності 12648023, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17240003.

За цим фактом відкрито досудове кримінальне провадження та ведеться розслідування у СВ Подільському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070007193 від 08.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України.

З метою захисту потерплої сторони (позивача за цим позовом) від кримінальних правопорушень, охорони прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, тощо, старшим слідчим суддею Декаленко В.С. Подільського районного суду м. Києва 01.12.2016р. винесена ухвала, якою накладено арешт на нерухоме майно та у тому числі на спірну квартиру та встановлена заборона на проведення будь-яких дій щодо реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру за адресою: м. Київ, вул.________, 8, кв. 49, якою на даний час незаконно володіє гр. Зінченко О.І. (копія ухвали Подільського районного суду м. Києва додавалася до позову).

Отже, на підставі викладених подій вбачається, що вибуття квартири з володіння позивача відбулося з неволі позивача (поза його волею), а шляхом порушення діючого законодавства та вчинення кримінального правопорушення. ТОВ «Кей-Колект» та гр. Зінченко О.І. набули право власності на квартиру з незаконних підстав.

Однак в рішенні суду вищенаведені обставини в загалі ненаведені та недана їх правова оцінка.

Враховуючи все вищевикладене та керуючись ст. 352, ст. 354, ст. 359, ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України, –

ПРОШУ:

 Прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

  1. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року по справі № 761/3328/17 – скасувати.
  2. Постановити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву_________________ В.С. про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов’язання вчинити дії.

 Додатки:

  1. Квитанція про сплату судового збору.
  2. Копія рішення суду від 24.01.2019р.
  3. Копії апеляційної скарги та додатків до неї для відповідачів та третьої особи.

  

Апелянт (позивач)

 

_______________________   ____________ В.С.